Династійні шлюби дочок Ярослава Мудрого.
1. Вступна стаття.
З давніх-давен династійні шлюби поряд з війнами були чи не найефективнішими засобами міжнародної політики. Згадаємо шлюб Алієнори Аквітанської з Генрі II Плантагенетом, що на триста років закріпив французьку Гієннь за англійськими королями чи шлюб Катрін Валуа з Генрі V, що скріпив нечувану угоду в Труа 1420 року. “Bella gerant alii, tu felix Austria, nub”- “ Нехай воюють інші, ти ж , щаслива Австріє, укладай шлюби” - це чи не найулюбленіший лозунг дома Габсбургів лиш підтверджує важливість і зручність династійних шлюбів.
Звернемося до часів розквіту Київської Русі. Князь Володимир Святославович одружується з ромейською царівною Анною і кладе початок серії династійних шлюбів княжого дому, якій могли би позаздрити відомі своїми матримоніальними проектами Анжуйський і Габсбургський дім.
Наврядче знайдеться праця з історії Київської Русі, автор якої не згадав би іноземні шлюби дітей князя Ярослава Мудрого, званого тестем Європи, його сестер та онуків. Основне давньоруське джерело “Повість минулих літ” за часом написання належить до 20-х років XII століття. Нестор “забуває” про дочок князя Ярослава, кожна з яких була коронованою королевою, але Іпатіївський літопис на диво згадує про смерть і поховання Євпраксії Всеволодівни, опальної імператриці Священної Римської імперії. На жаль у дівньоруських джерелах є згадки лише про дружину Всеволода та рідство Ярослава з Казиміром I Польським. Певна річ давньоруський літописець знав набагато більше, ніж вважав за потрібне чи можливе повідомити, та нерідко саме зарубіжні джерела розкривають те, про що він промовчав.
Династійні шлюби представників княжого дому безсумнівно привертають увагу кожного історика чи людини зацікавленої історією України. Важко неодооцінити історичне значення династійних шлюбів, сам факт існування яких говорить про велич і могутність Київської Русі. Попри певні націоналістичні тенденції популярні останнім часом, питання династійних шлюбів завжди досліджувалось істориками: українськими і російськими, радянськими і зарубіжними.
Ґрунтуючись на числених і нерідко суперечливих іноземних джерелах та сучасних критичних матеріалах спробуємо віднайти причини династійних шлюбів представників київського княжого дому та оцінити їхні наслідки
2. Шлюбна політика Ярослава Мудрого.
Першою дружиною Ярослава була Анна. Її сина Іллю згадує новгородський реєстр князів. Вона ймовірно померла у 1018 році. Про неї згадує у своїй хрониці Титмар Мерзебурзький, розповідаючи про поразку Ярослава від польського князя БолеславаІ влітку 1018. Новгородський літопис зазначає, що Анну було поховано в кафедральному соборі святої Софії в Новгороді.
Інґігерда була старшою дочкою Олава Ейріксона (правив з 995-1021) та Астрід (ймовірно з балтийсько-слов`янського племені ведів) і очевидно вийшла заміж за Ярослава Володимировича о 1019 році, цю дату називають ісландські аннали. Звичайно припускають, що Інґігерда і Ірина, яку згадує мітрополит Іларіон у своєму “Слові” є однією і тією ж особою. За тридцять років шлюбу і Інґігерди та Ярослава було дев`ять дітей: шість синів: Володимир(1020-52), Ізяслав(1024-78), Святослав(1027-76), Всеволод(1030-93), Ігор(пом.1060), В`ячеслав(1034-57) та троє дочок. Щодо шлюбів своїх дітей князь Ярослав показав себе далекоглядним політиком, чого не можна сказати про залишену після нього систему престолонаступництва. Варто сказати декілька слів про шлюби Ярославичів.Сучасний російський історик Назаренко А.В. припускає, ґрунтуючись на відомостях Адама Бременського, що найстарший син Ярослава Ілля був одружений з сестрою датського (пізніше англійського) короля Кнута. Ізяслава ще у 1040 році батько одружив з сестрою польського князя Казимира Гертрудою, задля того, щоб скріпити союз Русі та Польщі. Тому не дивно, що зовнішня політика Ізяслава була орієнтована на Польщу, та й сам він під час вигнань шукав допомоги при дворі Болеслава ІІ. Святослав, потребуючи допомоги германського імператора проти поляків, спільників свого брата Ізяслава, одружився з Одою родичкою Генріха IV. Останній похід русів на Константинополь у 1043 році не був вдалим, але мир 1046 року був скріплений шлюбом Всеволода Ярославовича з дочкою імператора Костянтина Мономаха, Марією.
3.Згадки у Адама Бременського.
У хроніці Адама Бременського в примітках до розповіді про норвезького короля Харальда Суворого (1046-66) читаємо: “Повернувшись з Греції, Харальд взяв за дружину дочку короля Русі Ярослава; з другою одружився угорський король Андрій; третю взяв французький король Генріх, вона народила йому Філіппа”(Adam Brem.III,13 schol.62.P.340).
Кожен з цих трьох шлюбів зрозуміло мав політичну сторону, хоча давньо-руські джерела їх не згадують.
3.1. Єлизавета Ярославна – Еллісіф
Дочка руського князя Ярослава Мудрого Єлизавета відома історикам лише за ісландськими сагами, в котрих її називають Еллісіф або Елісабет. У цілій низці королівських саг першої половини XIII століття (“Гнила шкіра”, “Красива шкіра”, “Земне коло”, “Сага про Кнютлінгах”) , а також (без згадування імені нареченої) в “Діяннях єпископів гамбурзької церкви” Адама Бременського є відомості про шлюб Єлизавети та Харальда Суворого (норвезького конунга з 1046 по 1066 рік). Історія одруження Харальда та Єлизавети за сагами вельми романтична. Харальд народився близько 1015 року. Через рік після битви при Стикластадирі (1031), в якій загинув знаменитий норвезький конунг Олав Харальдсон, його зведений брат (за матір`ю) Харальд Сигурдарсон відправився в Гадарики до конунга Ярицлейфа ( на Русь до князя Ярослава), як повідомляє Сноррі Стурлусон в “Колі земному” Причина від`їзду Харальда пояснюється в “Гнилій шкірі” та “Сазі про Харальда Сигурдарсона Суворого Правителя” за рукописом XIV ст. “Хульда”. Тут розповідається про те, як Харальд їздив по всьому Аустрвегу та прославився багатьма геройськими вчинками, за які конунг Ярицлейф його дуже цінив. У конунга Ярицлейфа та княгині Інґігерди була донька, яку знали Елісабет, нормани називають її Еллісіф. Харальд просив у конунга руки його доньки, розповівши про своїх шляхетних предків. Ярослав не захотів віддати доньку чужинцю, в якого нема володіннь та багатства для викупа нареченої, але водночас не відкинув його пропозицію. Після цієї розмови Харальд поїхав до Константинополя, де провів шість років на службі у візантійського імператора. За бойові звитяги Харальда прозвали Суворим, а на його кораблі був напис “Розорювач”. Харальд написав декілька скальдових віршів, окремі віси про “дівчину в Гардах”, котра байдужа до нього, тобто про Єлизавету Ярославну, яка пізніше вийшла за нього заміж.
Повернувшись на Русь, Харальд забрав золото, яке посилав з Міклагарда на зберігання Ярицлейфу. Окрім того в зводах повідомляється, що тієї ж зими Ярицлейф віддав Харальду свою дочку. Навесні, повідомляють саги з посиланнями на скальда Вальгарда з Велли, Харальд відправився з Хольмгарда (Новгорода) через Альдейгюборг(Ладогу) в Швецію. В ісландських сагах читаємо : “1044. Харальд прибув до Швеції”. З цих відомостей можна зробити висновок, що шлюб Харальда та Єлизавети відбувся зимою 1043-44.
Жодне джерело, розповідаючи про від`їзд Харальда з Русі, не розповідає про те, що Єлизавета поїхала з ним. Але висновок про те, що Єлизавета все ж таки поїхала з ним до Норвегії, можна зробити з змісту саг “Гнила шкіра”, “Красива шкіра”, “Коло земне”, де згадуються дві їхні дочки Марія та Інґігерда, невідомі з руських джерел. Але ніде не зазначається що вони були близнятами. В противному випадку у Харальда та Єлизавети, що провели разом згідно з сагами одну весну між весіллям та відбуттям Харальда, могла бути лиш одна донька. Це підтверджується і наступними повідомленнями саг, через багато років, залишаючи Норвегію, Харальд забрав з собою Єлизавету, Марію та Інґігерду. Єлизавету і дочок, згідно з “Колом земним” Харальд залишив на Оркнейських островах, а сам відбув до Англії. У той же час і ту ж годину, коли в Англії загинув конунг Харальд, згідно з сагами на Оркнейських островах померла його дочка Марія. Єлизавета та Інґігерді перезимувавши там, відправились навесні на схід. З цього момента Єлизавета більше в сагах не згадується. Після смерті Харальда Норвегією правили його сини Магнус і Олаф, але немає жодних аргументів на користь того, що це були сини Єлизавети.
Широко поширена думка, що після загибелі Харальда Єлизавета Ярославна ( якій на той час було понад 40 років) вийшла заміж за датського короля Свена Естрідсена. Проте датський дослідник Дж.Лінд спростував цю хибну думку, що спричинена неправильним тлумаченням Адама Бременського.
Сучасні довідники датують смерть Єлизавети Ярославни 1076 роком.
3.2. Анастасія(?) Ярославна – Аґмунда.
Анастасія(?) Ярославна – ймовірно друга дочка Ярослава ті Інґігерди. На жаль даних про неї залишилося дуже мало. Достовірно її ім`я не зберігли ані давньоруські, ані угорські джерела. Польська хроніка Яна Длугоша XV століття називає угорську королеву Анастасією, до того ж ім`я додано рукою самого хроніста. Звичайно зберігаючи розумний скептицизм ми можемо сумніватись у свідоцтвах автора, який жив на чотири століття пізніше зазначеної королеви.
Данні угорських джерел щодо одруження угорського короля Андрія (Ендре, Андраша) I (1046-1060) з руською княжною є першим визначеним і достовірним свідоцтвом розвитку русько-угорських політичних стосунків. Ранні відомості про руській шлюб герцога Ласла (Владислава) Лисого, кузена короля Іштвана (Стефана)I Святого чи руських володіння Імре (Генріха), сина Іштвана або неясні, або сумнівні.
Про руський шлюб АндріяI знають не всі джерела, про нього мовчить Шимон Кезаї (автор “Діяння угрів” 70-ті роки XIII ст.), до того ж жодне, на відміну від Адама Бременського не називає імені княжни. Але і авторитетний Шимон Кезаї і звод XIV ст. добре описують політичні передумови союзу. Племінники короля Іштвана брати Андрій, Бела і Левенте були вигнані дядьком з країни,. Бела залишився у Польщі, одружившись з сестрою польського князя Казимира I, а Андрій і Левенте відправились на Русь(Ruthenia). Але не були прийняті князем Володимиром Волинським (dux Lodomeriae) через короля Петера, про якого до речі не згадується у зводі XIV ст. Пізніше принци поїхали у землі половців, а через деякий час повернулись на Русь.
Але ситуація різко змінюється князь Ярослав, що ставився лояльно до пронімецького Петера, починає підтримувати його противника Абу Шамуеля (Самуїла) (1041-44) та одного з племінників покійного Іштвана I. Згідно з “ Регенбурзькою хронікою імператорів” розбитий Петером Шамуель, втік на Русь разом з дружиною і дітьми. Але після поразки Шамуеля Русь підтримала іншого суперника Петера – Андрія. Угорська знать відправила урочисту амбасаду на Русь до Андрія і Левенте, що б вручити їм престол. У 1046 році королем Угорщини стає Андрій I , що викликало неодноразові, але невдалі походи проти нього німецького імператора Генріха III (посли князя Ярослава у 1042 вели переговори з імператором про шлюб з Ярославною, ймовірно Анастасією. Відмову Генріха Ярослав сприйняв як особисту образу).
Шлюб Андрія з Анастасією відбувся в Києві очевидно в 1046, або трохи раніше, коли визначився політичний інтерес Ярослава до постаті Андрія. Руссов С. повідомляє курйозну деталь, начебто кияни запам`ятали Андрія через його числені ґудзики на одязі, не звичні для русичів.
У сучасній історичній літературі угорську королеву часто називають нечуваним ім`ям Аґмунда. Це непорозуміння йде з пізньої угорської хроніки XV ст. Антоніо Бонфіні, який не правильно витлумачив своє джерело “Угорську хроніку” Яноша Туроці: назву монастира Адмонт (Agmund) в Штірії, в якому за Туроці Ярославна провела останні роки життя, а Антоніо Бонфіні прийняв це ім`я королеви.
Сама особистість Анастісії Ярославни найкраще зберіглася в угорській традиції. Відмітимо не облишений ліризму пасаж з “Діянь угрів Аноніма”: Андрій часто бував у замку Комаром з двох причин: по-перше він був зручний для королівського полювання, а по-друге тих місцях любила жити його дружина, бо вони були ближчими до її Батьківщини – а вона була дочкою руського князя (dux Ruthenorum).
Шлюб Ярославни і короля Угорського спонукав деяких русів переселитися до Угорщини, де в різних графствах на лівому березі Дунаю дотепер живе їхнє потомство, втративши віру своїх пращурів. Н.Полонська-Василенко зазначає, що король Андрій надавав високі посади при дворі русинам.
Славна благочестям королева Анастасія заснувала декілька монастирів, історію яких донині пов`язують з руською дружиною АндріяI.
Від Андрія у Анастасії був син Шаламон(Каломан), король Угорщини(1063-74, пом.1087), одружений з сестрою імператора Генріха IV та дочка Аделаїда (пом. 1062), яка у 1058 вийшла заміж за Вратислава ІІ, короля Богемії.
Іноземні джерела ж кажуть, що Анастасія з сином Шаламоном у часи смути (у 1060 р. Андрія зкинув з престолу і вбив його брат Бела, зять Казимира Польського), втікла до Німеччини. У 1063 королем стає Шаламон, але під час свого правління йому неодноразово доводилося відстоювати трон у боротьбі проти синів Бели I– Ґези і Ласла, які шукали підтримку на Русі (бо були племінниками Гертруди, дружини київського князя Ізяслава Ярославовича).
Анастасія за легендою прожила останні дні в німецькому монастирі Адмонт (Agmund), неподалік від угорсько-німецького кордону. Можна приблизно визначити дату її смерті: коли імператриця Адельгейда (Євпраксія Всеволодівна див. нижче) приїхала до Угорщини після Констанського і П`яченського соборів до своєї тітки королеви Анастасії, але вона незадовго до цьго померла. Приїзд Адельгейди до Угорщини датується 1097 роком, який і можна вважати приблизним роком смерті Анастасії Ярославни.
Варто зауважити, що Михайло Грушевський не вважає дружину Андрія донькою Ярослава Мудрого, а відомості про неї приймає як сумнівні. Тому у генеалогічних таблицях в "Історії України-Руси" зазначеного автора Анастасії Ярославни немає, М.Грушевський навіть не припускає, що якась дочка Ярослава була за королем Андрієм і не позначає її як у подібних випадках "незнана дочка".
3.3. Анна Ярославна - Аньєс.
Анна Ярославна – ймовірно молодша донька Ярослава Володимировича та його другої дружини Інґігерди (Ірини). Припушення про молодшість Анни ґрунтується лише на тому, що наврядче молодшу доньку віддали б заміж раніше старших, а Анна, як відомо, вийшла заміж останньою з Ярославових дочок. Більшіть довідкових джерел датують її народження приблизно 1024 роком, але Енциклопедія України, видана в Канаді, вказує 1032 рік. Отже, можемо віднести народження Анни до проміжку 1024-32 рр. Аналізуючи часовий проміжок 1024-36, заздалегідь відкинемо роки народження Інґігердою інших дітей, відомих нам за давньоруськими джерелами. Отже у 1024- народився Ізяслав, у 1027- Святослав, у 1030–Всеволод. З іншого боку якщо все ж таки орієнтуватись на 1024 рік і молодшість Анни, то виходить, що Інґігерда народила у 1020/21 первістка Володимира, відомого за давньоруськими літописами, у 1022 – Єлизавету, у –1023 – Анастасію(?), у 1024- Ізяслава і приблизно у 1025 може 1026 – Анну, що малоймовірно. Вірогідніше народження Анни віднести до 1029 року чи після 1030, що дає більш реальний вік для шлюбу 1051 року.
Третій шлюб Анрі II Французького (М.Грушевський помиляється називаючи шлюб Анни Ярославни і короля Франції його другим шлюбом. Французькі хроніки зберігли відомості про перших двох дружин Анрі: Матільду (Маго) Німецьку, яка померла у 1034 та Матільду (Маго) де Фріз, з якою король одружився у 1043, яка померла у 1044) з київською княжною чи не єдиний, пов`язаний з далекою Руссю сюжет, що займає помітне місце в французьких середньовічних текстах. Не має сенсу намагатись уявити усю сукупність чисельних, частіш за все лапідарних відомостей французьких хронік та анналів про одруження Анрі з Анною. Деякі з них цікаві лиш дивними непорозуміннями та викаженнями незвичний імен: Ярослав стає Юлієм Клодієм (Julius Clodius) чи якимсь Bullesclot, а “Anna Russa”(Анна Руська) перетворюється на “Anna Rufa”(Анна Руда). Але й найбільш інформовані не занадто велеслівні щодо причин цього певною мірою екзотичного шлюбу. Можемо виокремити дві основні причини: це заборона церквою шлюбів між родичами (саме за це відлучили від церкви батька Анрі короля Робера) та нагальна потреба у сильному і багатому союзнику для короля Анрі, який намагався як приборкати непокірних васалів серед яких його власний брат герцог Бурґундський та могутній герцог Нормандії, так і захистити ще слабку Францію від зазіхань сусідів. Водночас постає питання яка користь князю Київському від далекого небагатого зятя, володаря феодальнороздробленої країни з непокірними магнатами? Якщо шлюби його старших дочок можна пояснити, тим, що Угорщина найближчий сусід Русі, а союзи зі скандинавсьми країнами історично усталені, то одруження його третьої дочки визиває певний подив. На мою думку одруження Анни Ярославни з королем Франції був чимось на зразок , висловлюючись сучасною мовою,“рекламної акції” Київської Русі для Західної Європи.
Відомостей про французькі шлюбні амбасади на Русь достатньо для того, аби склалося враження що їх було навіть дві. Чернець монастира Сен-П`єр в Сансі Кларій в своїй “Хроніці” повідомляє, що близько року 1050 король Анрі відіслав Готьє, єпископа Мо та Гослена з іншими до одного короля в грецькі краї, щоб той віддав йому свою доньку. До Франції вони повернулися з багатими подарунками та принцесою.
Колоритний звіт одного з учасників подорожі до Києва зберігся як глосса на полях “Псалтира Одальрика”, одного з кліриків Реймської церкви. Він пише, що у 1049 король Анрі відправив до Рабастії(?) шалонського єпископа Роже за дочкою короля тієї країни на ім`я Анна, з якою він мав намір одружитись.
Отже як бачимо склад посольства короля Анрі на Русь за Кларієм та Реймською глоссою не співпадає. Водночас Кларій не був членом посольства, а можливо лиш чув про нього чи у найкращому випадку був знайомий з послами. Але наскільки можна довіряти даті 1049 рік, яка зазначається у глоссі? Це дуже добре відповідає диним “Житія Сен-Літбера” єпископа Камбре, джерела цілковито достовірного щодо вінчання Анрі з Анною в Реймсі у 1051 році( ймовірно на Пасху чи Тріїцю 31 березня чи 19 травня). Водночас наявні джерела, що протирічать цій даті. Не так просто відкинути грамоти ланського єпископа Еліана від 3 грудня 1059 року, підписані самим королем АнріI та датовані 29-м роком правління Анрі та 10-м роком життя спадкоємця престолу Філіппа. Звідси випливає, що Філіпп мав народитись до 3 грудня 1050, а шлюб його матері мав відбутись не пізніше лютого того ж року, тобто напевно у 1049. Тоді французьке посольство на Русь не могло відправитись пізніше 1048. Сучасні французькі джерела датують народження Філіппа 1052 роком, але можливо королю неправильно прочитали те, що він мав підписати або ніхто не звернув уваги на неправильний вік спадкоємця трону.
У Франції Анну називали Аньєс(Agnes). Можемо лиш здогадуватись чи це було лиш французькою алітерацією незвичного імені Анна (варто зазначити що ім`я Анна з`являється серед принцес крові лише у XІV столітті та трохи раніше серед принцес молодших ліній королівського дому) чи королева прийняла католицьку віру після церковного розколу і відповідно прийняла інше ім`я. Анрі вона народила щонайменше чотирьох дітей: Філіппа I (1052-1108), Робера (1055-1060), Юга(Гуго) (1057-1102) графа де Шомон та Емму чи Едінгу (Ядвігу?Едвігу?). Ймовірно що королева мала ще дітей, які померли при народжені або немовлятами, що не було дивним у ті часи. Анна брала участь в правлінні ще за життя чоловіка. На деяких актах чи наданнях король Франції зазначав: “за згодою дружини моєї” або – “в присутності королеви Анни”.
Як і її сестра Анастасія, Анна вирізнялась благочестям (риса сімейного виховання?). Вона заснувала абатство Сен-Вінсан в Санлі під Парижем (де до речі зберігається чи не єдиний її портрет), а Папа Римський Микола II (1058-61) у посланні до Анни хвалить її за ревність у справах церкви. Після смерті Анрі I королева деякий час брала участь у державних справах за часів малолітства її сина Філіппа (Карамзін зазначає, що на два роки вона зачинилась у Санліському монастирі), хоча не в ролі офіційної реґентши, як іноді помилково вказують, -реґентом був зять короля Анрі граф Бодуен Фландрський), її ім`я поряд з іменем її сина стоїть під багатьма королівськими грамотами 1060-х років, до того ж навіть кириличними літерами. І раптом скандал. Приблизно у 1062 році королева-удова вдруге виходить заміж за могутнього графа Рауля(Рудольфа, Радульфа) де Крепі і Валуа, що колись очолював феодальну опозицію проти Анрі I. У посланні Реймського архиепископа Жевре до Папи ОлександраII (1061-73) читаємо: “У королівстві нашому немала смута: наша королева вийшла заміж за графа Рудольфа, що вельми засмучує нашого короля і більше ніж необхідно турбує його опікувачів”(в останніх словах відчувається певна зневага до королеви). Але граф де Крепі вже одружений, тому він проганяє дружину, яка особисто скаржиться Папі, і той оголошує новий союз графа недійсним, а потім взагалі відлучає його від церкви. Що ж змусило першу даму Франції вийти заміж за м`ятежного графа без краплини королівської крові? Гі Бретон, твори якого певна річ не можна розглядати як історичні документи, а лиш як вдалу збірку історичних анекдотів, зазначає, що граф Рауль викрав королеву як звичайнісіньку пастушку, ледве зрозумівши, що вона не вельми опиратиметься.
Анна знову з`являється при дворі лише у 1074, тобто після смерті Рауля. Що дозволяє думати, що ані суспільна думка, ані папська анафема не справили потрібного враження на романтичну пару. Ім`я Анни зникає з документів у 1075, що дає підставу віднести її смерть до наступних років. Одне з джерел, фрагменти “Хроніки монастира Флері” (поч.XII ст.) доповідає: “Після смерті короля королева Анна вийшла заміж за графа Радульфа. Коли він помер, вона повернулась на Батьківщину”. Чи можна довіряти цим унікальним відомостям, які ніде не підтверджуються, неясно. Ймовірніше, що вона залишила двір, але зосталась у Франції, де її утримувала католицька віра і похилий вік. Французькі історики важають, що королева померла у 1076/77 роках. Через свій другий шлюб Анна втратила право бути похованою в королівській усипальниці Сен-Дені. Легенда каже, що її поховано в монастирі Сен-Вінсан в Санлі, на півночі від Парижа.
4. Значення династійних шлюбів
У зовнішній політиці князь Ярослав Мудрий часто і продумано вдавався до династійних шлюбів. Сам він був одружений з Інґігердою, дочкою шведського короля. Дочка Ярослава Єлизавета була дружиною Харальда Суворого, короля Норвегії, Анастасія – Андрія І Угорського, Анна – Анрі І Французького. Ця яскрава низка династійних шлюбів продовжувалася і за часів князювання нащадків князя Ярослава, як правило, з Польщею та Угорщиною. Але поруч зі зростанням авторитету Київської Русі на міжнародній арені, династійні шлюби давали іноземним володарям, нащадкам та родичам київського княжого дому право претендувати на землі Київської Русі (згадаємо як з цього химерного права скористалися поляки і угорці). Щодо дочок Ярослава Мудрого, необхідно зазначити, що лише син Анни Ярославни, король Франції Філіпп І та його нащадки (королівські династії Капетинги, Валуа та Бурбони) не були усунуті від правління, у той час як в Угорщині престол успадкували по черзі кузени сина Анастасії Ярославни, а в Норвегії – позашлюбний син короля Харальда, а не його дочки від Єлизавети Ярославни.
Необхідно зазначити, що сам факт існування династійних шлюбів представників княжого дому з королівськими родинами Європи свідчить про незаперечну могутність Київської Русі у XI столітті та прагнення європейських монархів поріднитися зі спадкоємицею Візантії.
Література:
Назад на головну http://www.shortway.to/belle6
